Щиро сподіваюся, що ця зміна таки принесе позитив газеті, а ми, з вами, читачі, колеги та друзі, продовжимо спілкування.

Робота в юридичній журналістиці стала для мене вишколом. Праця в складних, стресових й водночас стимулюючих умовах відображена в сотнях публікацій, які принесли й приносять визнання й відчуття реалізованості в покликанні, й водночас неприємності. Журналістика все ж таки не ідеальна сфера реалізації власної творчості. Обмеження існують й вони носять як об’єктивний, так і суб’єктивний характер.

Мені нема чим пишатися від ролі головного редактора (признаюся, що навіть не редагував газету останнім часом). Втім, пишаюся своїм посильним внеском як юриста у розвиток газети; й, сподіваюся, – юридичної журналістики. На запитання своїх колег (вчених-юристів) про те, чим я займаюся, я казав: публіцистичною юриспруденцією – осягненням й донесенням іншим нових смислів про право, правовий світ. Навіть, коли це стосується юридичного бізнесу, у висвітленні якого газета стала лідером.

Робота в юридичній газеті – це спілкування з юридичним світом і його законодавцями моди (й антимоди). Шпальта газет – це «друкована трибуна». З якої ми намагалися подавати більше ніж інформацію, намагаючись її синтезувати.

Пишаюся тим, що опублікував кілька юридико-журналістських досліджень, деякі з яких визначали й визначатимуть мою подальшу долю як дослідника. Роблячи інтерв’ю, я спілкувався, а не розмовляв (як мене постійно переправляли). Не писав замовних статей, писав правду, принаймні те, що вважав правдою. І – наполягав: ми повинні друкувати матеріали з найбільш актуальних для суспільства та українського правництва теми.

Нетішить те, що не вдалося сформувати команди, організувати аналітичного юрцентру. Абстрагуючись, переконаний: фундамент серйозної професійної газети – це редакція як аналітичний центр, а фундамент її бізнесу – не кількість проданих статей (коли читач має гадати, чи проплачена стаття), а довіра читача. На практиці йдеться про контроверсійні питання, з якими, переконаний, має справу кожен журналіст рівня редактора чи керівництво газети.

Нині «ЮрГазета» – група молодих, амбіційних людей, яка здатна поступово надалі розвивати газету. Зокрема, залишається в газеті запрошений мною, колишній мій студент– Олександр Ніколайчик, який за рік зробив майже неймовірне, навіть обійшовши мене в низці якостей. Прошу, як кажуть, його «любити й жалувати», але не лише…

Попри все, хотів би скласти пошану інвесторам Газети й засвідчити: вони дійсно не втручалися в зміст матеріалів, які ми готували, не перешкоджали друкуванню підготовлених матеріалів. Нам поталанило й, попри постійну напругу, було приємно працювати. Щоправда, заради справедливості треба сказати: один неприємний випадок був, але де цього не буває. Й загалом йшлося, мабуть, про світоглядні та екзистенційні речі, що є суттєвими. Також – пошана керівництву й співробітникам Газети, з якими мені довелося працювати в різні часи, зокрема директорам: Ірині Сєровій, Антоніні Веніаміновій, Михайлові Присяжнюку. Почин також й іншим колегам (вони знають).

Приношу вибачення усім кого, можливо, скривдив словом чи ділом – як у редакції, так і з-поміж, читачів, і тих про кого писав.

Покидаючи газету, я залишаюся незалежним дослідником. Сподіваюся, ми продовжимо співпрацю та спілкування й надалі.